АНАТОЛІЙ ОВСІЄНКО
Діти мої,діти
Тарас Григорович Шевченко
На горі Чернечій
Із могили встав тихенько
І розправив плечі.
Україну обдивився
Скільки оком видко,
Позітхав, перехрестився
І заплакав гірко:
-Діти мої, діти,
Що ж ви наробили?
За що ж неньку Україну
Так занапастили?
Де ставочок край дороги,
Що у той далекий час
Я голодний, босоногий
За селом ягнята пас?
В глибину пішла водиця-
Щезла у безодні,
Завалилися криниці
І струмки природні.
З вами, діти,щось не те-
В кріслах-бюрократи.
Разом с хлібом ростите
На ланах нітрати.
І калина не росте
Попід яворами.
Мак червоний не цвіте
В селах під хатами.
Наркомани розвелись,
П’яниці і хами.
І Чорнобиль дише скрізь
Вашими гріхами.
Все живе довкіл згубили.
(Схаменись, скверното!)
Сивий Дніпр перетворили
У гниле болото.
Рідну землю сплюндрували,
Обнесли дротами,
Божу матір обплювали,
Зруйнували храми.
Під коріння підрубали
Гідності основу-
Осквернили, занедбали
Українську мову.
Запаскудили село-
Пісня не лунає,
Нечисть, кривда, люте зло,
Як дурман, буяє.
І верхи взяли за моду-
Брехні, пустослів’я,
Права нашого народу-
Лиш примарна мрія.
Бідні скрізь, знедолені,
Скрізь пани багаті
Мов кабани годовані
Пикаті, пузаті.
Щира правда весь дріма
У ярах-долинах,
А тузів довкола тьма
В чорних лімузинах.
За що кров в боях лили,
За що люто бились?
Як поміщики були,
Так і залишились.
Діти мої, діти
Лихо мені з вами.
Що ж ви маєте робити
З вашими гріхами?
Ой рятуйте, діти, неньку-
Нашу Україну,
А я знову з болем в серці
Ляжу в домовину.
Щоб не бачить і не чути,
Як народ конає…
Промине лиха година,
Правда в порох зло зітре.
Вічно житиме Вкраїна
І ніколи не помре!
Картинка
Олівця взяло хлоп’ятко
І малює котенятко.
Довго-довго малювало,
Що аж моторошно стало.
Кличе він свою сестрицю:
-Подивися ось на кицю.
Реготить мала Світлана:
-Ця картина непогана.
Тільки це не котенятко,
А маленьке цуценятко.
Позички
Дід і баба кабана
Смалять у садочку.
Разом смикає жона
Діда за сорочку.
- Он сусід на кабанця
Погляда від хати,
Зараз він: «Позич сальця», -
Розпочне прохати.
Позичати не посмій,
Не віддасть ніколи.
Оглядаючись, старий
Б’є руками в поли:
- Не віддасть? Таке й сказала!
Звідкілля це ти взяла?
- А я в нього позичала
І йому не віддала.
Хазяєчка
Каже Хима до Панька:
- Я хазяєчка така!
В хаті шик і чистота,
Любо глянуть – красота.
А готую справи як!
Не аби-які на смак,
Що у роті розтають.
А Панько: - То ж ви, мабуть,
Недомовили про те,
Що морожені їсте.
Бездара
Гостей в Насті у хатині -
Ніде впасти і зернині!
Із округи усієї
В день народження до неї
Зійшлись родичі, знайомі…
Шумно, весело у домі!
Всі вручають подарунки –
Згортки повні і пакунки…
І Грицько прийшов до хати.
Ювілярку привітати.
Настя зиркає на Гриця.
- Так же, Грицю, не годиться!
О-о, який же ти бездара?!
Спохмурнів той, наче хмара.
- Тю, вважа мене за дурня!
Чом бездара – не збагну я?
Каже Настя: - Бач, не тумка!
Бо прийшов без подарунка.
Цибулина і Морквина
На городі біля тину
Вздріла Морква Цибулину
І зухвало ії говорить:
- Тьху! Від тебе сморід гонить.
Мало те, що ті смердюча,
Як вогонь, ти ще й пекуча,
Товстелезна і бридка…
Це не те, що я – струнка, -
Запашна, солодка, модна
І як овоч всюди годна.
Я і в місті, і в селі
Ждана гостя на столі.
А Цибуля до Морквини:
- Не ганьбила б Цибулини.
Без цибульної приправи
Несмачні усякі страви:
Холодці, м’ясні салати
І борщі, супи, шпінати…
Споживають мене всюди,
Безумовно, тільки люди.
Ти потрібна теж людині.
Але ж тебе люблять свині.
Нижче пояса якраз!
Пастушок заголосив:
Загубив лиш кізку я,
А Миколка загубив
Двох овець і бугая.
Борщик
-Вставай, донечко,хутчій.
Ми дістанем горщик
Й разом зваримо смачний
До обіду борщик.
-Ви самі, - дівча бурчить,-
Діставайте горщик.
Вдвох не варто нам варить-
Пересолим борщик.
Пиріжки
Пиріжки хлопчина з’їв
І біжить гуляти.
- А сестрі чом не лишив?-
Здивувалась мати.
-Хай простить сестра мені,-
Хлопчик облизнувся,-
Бо вони такі смачні,
Що лишить забувся.
Нападники
Дід проходить повз лужка,
Де гусей пасе хлопчак.
Тут раптово старика
За штани вхопив гусак.
-Тільки що, - дід заволав, -
Ледь відбився від собак!
Те, що псюра не дорвав,
Доскубе, таки, гусак.
-Низка он курей чужих
В бур’яні гребуться,-
Каже хлопець, - бійтесь їх,
Там півні два б’ються.
-Завтра витрую усіх,-
Дід зітхає з болем,-
Псів, півнів, гусей твоїх,
Бо залишусь голим.
Неслухняний
- Глянь у дзеркало хутчій, -
Каже хлопцю мати.
- Ні, - насупився малий,
Що прибіг до хати, -
Вас я слухатись не стану,
Знаю в чім потреба:
Як у дзеркало погляну,
То вмиватись треба.
Пізно
Взявши в руку хворостину,
Батько хлопцю проказав:
- Щось ти рано, любий сину,
Цигарки смалить почав.
Прослізились в хлопця очі,
І скривилося лице.
- Та уже дванадцять ночі.
І не рано – пізно це.
Свинка
У мішку бабуся з ринку
Принесла маленьку свинку.
Наклада хазяйка Свинці
Жому свіжого пшениці,
І під саме рильце тика:
- Все поїж, рости велика.
Свинка глянула в коритце
Й одверта від корму рильце.
- Я не істиму нічого -
Дідуся боюся твого:
Як вгодуюся – заріже
Й буде їсти сало свіже.
- Та не бійся, - баба мовить, -
Старцюган мій ледве ходить,
Він уже на ладан дише
І на днях сам дуба вріже.
Переляк
На гіллю Сорока сіла.
Гульк: аж бачить чорнобіла -
У траві біля горіха
Вовк лежить і важко диха.
- Ти чого це тут розлігся?
Певне, кісткою вдавився?
Журавля покликать, може?
Довгим дзьобом допоможе
Кістку витягнуть із пащі,
Бо ще здохнеш тут у хащі.
Сірий зиркнув на гілляку.
- Я лежу тут з переляку.
У село гайнув до річки -
Поживиться думав трішки.
Баранюку стрів рудого...
Хвіст піджав і геть від нього
Стрімголов у ліс помчався!
Добре хоч живий зостався.
- Скреке-ке! – ряба регоче. –
Як тоб не стидно, Вовче?
Боягуз. – А ще й зубастий.
Можна зо сміху упасти!
- Знаєш ти, - Вовчисько Бовка, -
В нього погляд, як у Вовка.