Сміхота та, й годі | Анатолій Овсієнко

М'ясо борщове

Продавець, м’ясник Кіндрат,
(Майстер діла свого)
Відрубав бабусі штат
М’яса борщового.
- Вищий сорт м’ясце, тримай,
Глянь, аж біле з виду.
Кинь червонця і … гуд бай,
Борщ варити діду.
Очі витріщила баба,
Й аж тремтить від злості.
- Що підсунув ти, нахабо?!
Сам гризи ці кості.
- Що, не хочеш? Ну й дарма, -
Буркнув той, - дурна ти.
Що те м’ясо? З’їв – нема
Й знову купувати.
Ну а кості … не сичи,
Слухай ось, бабулю:
Кості звариш, обсмокчи,
І назад в каструлю.
Кинь буряк, томатний сік,
Трішки підсолити
Й з однієї кістки рік
Будеш борщ варити.

У трамваї

У трамваї сива жінка
Слізно просить юнака:
- Поступився б місцем, синку,
Бач я немічна яка.
- Відчепись, не поступлюся!
Що це, бабо, я дурний?
Доживу, ще настоюся,
Буду ж я колись старий.

Довгі вуха

Внук проходу не дає
Причепивсь до діда:
- На душі у мене є
На тебе обида.
Ти ослом мене назвав,
Сам я чув, їй-богу,
Віддалік хоча стояв,
Аж ... через дорогу.
Дід здивовано висок
Посивілий чуха.
- Так у тебе ж, онучок,
Справді довгі вуха.

Великий критик

Віршомаз не їсть, не п’є,
(Зло бере й обида)
Рве чуприну, сльози ллє
Й промовля до діда:
- Кіпу віршів я поклав
На столі у хаті,
А синок малий порвав
На дрібненькі клапті.
Тож віддати я хотів
Рукопис до друку.
Дід, кахикнувши, присів
Й взяв митця за руку.
- І чого ревіть й за чим?
Заспокойся, нитик.
Ти гордись синком малим,
Він – великий критик.

Пригода

У рибалки дід питає,
Що додому ледь чваляє:
- А чого це в тебе губи
Надулися, наче труби,
Ніс на бік перекосився -
Певне, з кумом знов побився?
- Та не билися, ще б пак! -
Ледве вимовив рибак. -
В очереті, на природі,
Треба ж статися пригоді,
На моєму носі зла
Примостилася бджола
- Ну й біда, біда стряслася! -
Дід із жахом дивувався, -
Бий її нечиста сила,
Як собака укусила.
- Ні не встигла. Кум здурів
Та весело її огрів.

Гайдуки

-От поганці! Що робити?-
Мати плаче. – Он які
У людей слухняні діти,
А мої, як гайдуки.
Хоч у діда, у Панька,
Як вовчисько, лютий пес,
Обнесли ущент садка,
Баштан знищили увесь.
Я питаю, діти, вас:
Що це ви – голодні?
Ну, чи мили ви хоч раз
Вчинки благородні?
Хлопці голови униз
І носи втирають.
- Та авжеж, - озвавсь Денис, -
Інколи бувають.
Ось недавно подавали
Бабці допомогу.
Ледь її перевели
Втрьох через дорогу
- А чому утрьох і ледь?.. -
Мати здивувалась.
- Не хотіла, - буркнув Федь, -
Як теля впиралась.

По-книжному

-Знову м’ясо, - син бурчить, -
Ти не доварила, -
Не вжую. А мати: - Цить! -
І заторохтіла:
-В кулінарній книзі, там
Написали, сину:
Взяти м’яса кілограм
І варить годину.
Так що правильно було …
Не вжує свинини …
А як м’яса – півкіло -
Варять півгодини.

Сльози щастя

-Ти чого, небого, плачеш?
Чом мовчиш? Секрет… Не скажеш.
-Не секрет, - та відказала
І ще дужче заридала. -
Це від щастя. Кину школу,
Й вийду заміж за Миколу.
-Он що, - заміж?! Це нічого…
Заспокойся, не плач, небого, -
Тітка дівчину втішає, -
Просто зла не вистачає:
Стільки ж треба дуру мати,
Щоб від щастя так ридати?
Навпаки, хай плаче він,
Що бере тебе в свій дім.

Суд

Зайця сірого, злочинця,
В суд лісний приволокли.
(Лев, вовчисько і лисиця
В лісі суддями були).
- Ти вчинив страшну провину, -
Лев гривастий заволав, -
Наодинці з’їв морквину,
Нам й понюхати не дав.
Щоб не смів нас обижати -
Тишком-нишком моркву гризти,
Маю вирок зачитати:

Тьотя Муся

Йде, мов пише, тьотя Муся,
А назустріч – парубчак,
І питається: - Бабусю,
Як прямісінько отак,
Не звертаючи, піду,
То на вашу думку, як,
До лікарні попаду?
Тьотя крикнула: - Ще б пак!
Як мене ти, лоботряс,
Ще раз бабою назвеш,
Я Христом клянусь, ураз
До лікарні попадеш.

У Дельфінарії

Із дружиною Адам,
По привичці старій,
Побродили сям і там,
Зайшли в дельфінарій.
Посиділи, далебі,
І спостерігають,
Як дельфіни на собі
Дітвору катають.
- Не стерплю, піду … і край, -
Жінка заявляє, -
Сяду теж, - дельфін нехай
Мене покатає.
- Схаменись, - кричить Адам, -
Бісова личина!
В тебе ж двісті кілограм!
Утопиш дельфіна.

Найважча роль

-Де ваш син? – спитав у Катрі
Дід Микита – гуморист.
- В драматичному театрі,
Я ж сказала вже – артист!
- Молодчина, так тримати …
Радий, радий за Кузьму.
А які ж це ролі грати
Там довірили йому?
- А які ж? Найважчі тії
Припада синочку.
Він на сцену в третій дії
Викочує бочку.

Сто і двісті

Учень зошита узяв
Й смика батька за рукав:
- Допоможеш ти чи ні
Приклад вирішить мені?
Хоч убий мене на місці, -
Не складу я сто і двісті.
Батько чуха синій ніс.
- Ну й тупий же ти якийсь!
Що задумуватись там?
Та це ж буде триста грам.

«Муха-цокотуха»

В книготорзі між рядів
Дядько проходжає.
Дітворі, для малюків,
Книжки вибирає.
Каже він до продавця
І за вухом чуха:
- Дорога ж яка оця
«Муха-цокотуха»!
Продавець скривив лице
Й заволав щосили:
- А навіщо чарівце
Їй позолотили

Вчений пес

На базарі продавав
Дід стару собаку.
На всі боки вихваляв -
Гнув брехню усяку:
- Полюбуйтеся на твар,
Та це ж дар від Бога!
Обійдіть увесь базар -
Не знайти такого.
Хоч облізлий він увесь
І на ладан дише,
Грамотій, учений пес:
І чита , і пише.
І до музи має хист,
Гаму розуміє,
Біля будки, як артист,
Він по нотах виє.
Вміє множить, додавать,
Віднімать, ділити …
Тільки жаль, що розмовлять,
Не вдалось навчити.
- Ти чого зареготав? -
Дід кива сусіду, -
Може, думаєш, збрехав,
Не повірив діду?
- Щира правда, не збрехав, -
Каже той, - нічого.
Мій же Рекс розповідав
Про твого бульдога.

Каблучка

Гриць дівчину покохав
В скверику у місті
За її, як він казав,
Коси золотисті.
Золотисті, не прості,
Кучеряві, пишні …
І за щічки, як оті
Червонясті вишні.
Недосвідчений юнак
(Правди ніде діти)
Не второпає, а як
Милій догодити?
Як горобчик, на піску
Біля неї скаче,
Й, соромливо, цьом в щоку
Крадькома неначе.
Каже лагідні слова,
І цілує ручку,
І на пальчик надіва
Дівчині каблучку.
А вона кільце торка,
І, як сонце, сяє.
- А каблучка це яка,
Золота? – питає.
Гриць кохану пригорта
І шепоче: - Зося,
Ну, звичайно, золота,
Як твоє волосся.

По-книжному

-Знову м’ясо, - син бурчить, -
Ти не доварила, -
Не вжую. А мати: - Цить! -
І заторохтіла:
-В кулінарній книзі, там
Написали, сину:
Взяти м’яса кілограм
І варить годину.
Так що правильно було …
Не вжує свинини …
А як м’яса – півкіло -
Варять півгодини.

Сльози щастя

-Ти чого, небого, плачеш?
Чом мовчиш? Секрет… Не скажеш.
-Не секрет, - та відказала
І ще дужче заридала. -
Це від щастя. Кину школу,
Й вийду заміж за Миколу.
-Он що, - заміж?! Це нічого…
Заспокойся, не плач, небого, -
Тітка дівчину втішає, -
Просто зла не вистачає:
Стільки ж треба дуру мати,
Щоб від щастя так ридати?
Навпаки, хай плаче він,
Що бере тебе в свій дім.

Суд

Зайця сірого, злочинця,
В суд лісний приволокли.
(Лев, вовчисько і лисиця
В лісі суддями були).
- Ти вчинив страшну провину, -
Лев гривастий заволав, -
Наодинці з’їв морквину,
Нам й понюхати не дав.
Щоб не смів нас обижати -
Тишком-нишком моркву гризти,
Маю вирок зачитати.