АНАТОЛІЙ ОВСІЄНКО
Моїм читачам
Мої любі читачі!
Хто нудьгує, плачучи,
В кого є на серці біль
Й рану їсть пекуча сіль,
А в мізку, мов черв’яки,
Копошать гіркі думки,
То, будь ласка, ви оцю
Прочитайте збірку всю.
Підбадьорять вас вірші,
Й стане легко на душі.
Бо я щедро на потіху
Вам дарую “Торбу сміху”!
Дещо критики
Вчитель учня запитав:
- Чи сьогодні заглядав
У щоденник батько твій?
- Заглядав, - сопе Андрій.
- Ну і що татусь казав?
- Дещо вас критикував:
Одиниці, як не дивно,
Ви писать навчились рівні,
А останні двійки дві
Ще у вас якісь криві.
Ціна краси
Сказав їжак рудій Лисиці:
- Найперша ти красуня в лісі.
У тебе шуба он яка:
Пухнаста, ніжна і м’яка…
Не те, що в мене – їжака:
- Ого-го, живеш ти як!
В тебе, Йване, вже, мабуть,
Грошей – кури не клюють!
- Не патякай, Єлисей!
Рік не бачу вже грошей.
Остогидла їжа клята!
А банани – це зарплата.
Дорогий гість
- Знову двійка і “кілок”!-
Й – хвись щосили, та в куток
Учня за провину.
Двері – рип в момент оцей.
- Зустрічайте гостя!
Батько кинувсь до дверей:
- О,нарешті,Костя!
Скільки вже не бачив літ
Я дружка старого!
Де поставить, посадить
Гостя дорогого?
Хлопченя “зелене”:
- Ви поставте у куток
Дядька замість мене.
Кумедний
Мовить батько до Андрійка
Громовитим басом:
- Будеш вчитися на двійки -
Станеш свинопасом.
- Ну,татуню, ти й кумедний!
Не збагнеш простих речей:
Якщо кожен стане вчений,
Так хто ж пастиме свиней?
Гризня
У селище опівдні десь отак
Голодних двоє бігало собак.
Один із них – кудлатий і рудий,
А другий масті іншої – рябий.
Ось рудий надибав костомаху,
Знахідку у зуби – і дав маху.
Колюча,сіра і цупка.
Як заздрю я тобі,сестрице. -
Схилила голову Лисиця.
- Не заздри, дурнику,мені.
Ти бродиш всюди ночі й дні.
А я на ризик свій і страх,
Ховаюсь в нетрях і кущах,
Не від ведмедів чи вовків,
А від рушниць,дробовиків…
Уб’ють красуню в мить якусь,
І в шапку я перетворюсь.
Вегетаріанець
Після снідання хлопчак
Батьку дорікає:
- Не второпаю ніяк,
Що ж це означає?
Ви щоденно твердите:
“Я - вегетаріанець”,
А зайчатину їсте…
- Замовчи,поганець!-
Гримнув батько. - То ж я мстив
Зайцю за провину.
Він цю ніч на грядці з’їв
Цілу капустину.
Життя собаче
Під кущем Сірко лежить
Скавучить і плаче:
- Ось настала смертна мить.
От, життя собаче!
Був людині вірний друг,
Честь мав і подяку.
Постарів – хазяїн тут
Вигнав, як собаку!
Банани
До Івана прийшов гість,
А Іван банани їсть.
Гість від заздрості закляк.
Пре, аж куряву здіймає він,
А рябий щодоху – навздогін.
Догнав рябий рудого за мостом
І вп’явсь зубами прямо під ребром.
(Вразливе місце знає твар така!),
Той верещить, а той не відпуска.
Тут примчавсь, як вовк, і третій псюра.
Летять хвости , і шерсть, і шкура…
Страшенна учинилася гризня.
Фінал настав лише на схилі дня.
Рудий з рябим – ті замертво лежать,
А третій взявся кістку уминать.
Жінка ,що з роботи прямувала,
Драму цю угледівши, сказала:
- Що робиться,о Господи єси?!
Які оті скажені люті пси,
Точно так у нашому готелі
Чиновники гризуться за портфелі.
Мудрий кіт
Котик бігав по обніжку
І спіймав сіреньку мишку.
Нявкнув котик:- Під копою
Я поснідаю тобою.
- Та поснідаєш, аякже, -
Мишка котикові каже, -
Тільки вмийся ти спочатку
І їж мене, сіроманку.
- Не кажи дурниць, будь ласка!
Це ж тобі не мультиказка.
Телевізор я дивився,
Ти втекла,доки я вмився.
О-о,повчальний це мультфільм!
Ні, спочатку тебе з’їм,
А тоді піду до хати
Ситу мордочку вмивати.
Не обдуриш більше ти.
Мудрі стали ми – коти!